Бої на Маківці (1915 рік) PDF  | Друк |
Населенні пункти Сколівського району - Тухля
Головна статті
Бої на Маківці (1915 рік)
Наступ російської армії
Цитати
Всі сторінки

Маківка - це одна із невисоких вершин Карпатських гір, що була свідком і тереном боротьби двох армій - Українських Січових Стрільців та Російської армії.

Гора Маківка находиться на Сколівщині, 5 км від села Тухля, яке відоме із Франкової повісті Захар Беркут. Вже від траси Київ-Чоп, якщо їхати з міста Сколе через Гребенів та Тухлю з правого боку за селом Тухля можна побачити високі вершки гір, які порослі смерековим лісом. Два найвищі вершки – це вершини гори Кливи (1072 м) і Маківки (933 м). Гора Маківка має три вершини, які порослі лісами. З півночі та північного заходу оточує Маківку річка Головчанка, що впадає до річки Опір. З цього боку Маківка дужа стрімка й неприступна. Ще стрімкішою Маківка є північному заході - з боку гори Плішки (1017 м). Вздовж річки Головчанки простягається мальовниче село Головецько.

Маківка - карта

Це село є велике й розкинуте по горах. Воно було колись гарне й багате, але в часі війни зруйноване й спалене. В наш час село вже відновлене й відбудоване так, що не дуже пізнати слідів війни.

З 3 по 21 березня 1915 року на цю місцевість прибув Український Легіон Січових Стрільців, який розмістився в селах Грабівці та Головецьку. На горах Клива і Маківка утримувала фронт 130 бригада. Відомо, що Український Легіон той час ділився в на два курені й доповняльну сотню. Комендантами цих відділів були: сотник Григорій Коссак, Н.Гірняк, Сень Горук і др.

Село Головецько а західний схил Маківки.

Коли 1-й курень Українських Січових Стрільців (УСС) прибув до Головецька, то відразу почались бої за гру Маківку, яка була стратегічною вершиною. В проміжку часу між 23 березня і 4 квітня 1915 року російські частини двічі атакували ліве крило УСС, але безуспішно. Після цього російські війська пробували атакувати праве крило маківського фронту, але теж потерпіли поразки, так як на поміч куреню УСС прийшли дві стрілецькі сотні Дудинсьхого та Носковського.

Пізніше активність російських військ притихла і весь курінь перебазували до села Головецьке, а третя частина куреня поїхала відпочити до Коша, що знаходився в той час в біля Мукачева в Замковій Паланні. Потім до Коша прибуло поповнення в кількості 400 новобранців.

В цей час пруська дивізія (союзники УСС), яка складалась із 130 бригад, 24 квітня 1915 року здобула стратегічну вершину Острий (1003 м), що дало їм змогу контролювати долини річки Орява, яка тече до міста Сколе. Також в цей час австро-німецька армія, на боці якої воювали УСС, готовилась до рішучого наступу. Але московське командування швидко дізналось про цей наступ та пішли на випередження, кинувши сюди багато нових полків в район Маківки. Почали наступ російські частини 28 квітня та мали на меті повернути важливу стратегічну висоту Острий та зробити прорив на Закарпаття. Але тут російські атаки на німецькі частини були неуспішними. Тому російська армія пішла наступом на 130 бригаду УСС на горі Маківці.

Здобуваючи гору Маківку, росіяни могли оточити з південного-сходу німецькі частини, які базувались біля села Риків та отримати вихід на Закарпатську рівнину.

Але 15 квітня 1915 року Австро-німецькі війська після масованого цілодобового артилерійського обстрілу здійснили наступ і прорвали оборону російських військ. Тому російський генерал Брусилов наніс контрудар у правий фланг союзних військ і та хотів спробувати зупинити наступальний порив австро-німецьких військ. При цьому російське командування планувало зайти з тилу та відрізати їм на комунікації та зупинити наступальну операцію айстро-німецьких частин. У такому разі російським військам удалось би прорватися на Закарпаття, Угорську рівнину і далі на Будапешт.

Для реалізації контрнаступу були сюди були перекинуті резерви, які набрані із частин із стрілецького полку шефом якого був сам цар, залізної стрілецької дивізії 3-го кавказького армійського корпусу, кавалерійської дивізії генерала Каледіна і генерала Корнілова та інших корпусів 7,8,9 та 11 Армії, які вели бойові дії в Карпатах. Дією операцією безпосередньо керував найбільш здібний і талановитий полководець російської армії генерал Брусилов по наказу Верховного головного командуючого Росії генерала Іванова.

Також 12 квітня на Південно-Західний фронт прибув сам цар Микола І із Львова. Цар приїхав до Самбора, де був розміщений штаб армії Брусилова. Потім імператор побував у Хирові, де оглянув 3-й корпус російської армії, після чого заїхав у недавно захоплений Перемишль. Можливо тому генерал Іванов, щоб завоювати прихильність царя, підтягнув важку артилерію та свіжі частини російські війська, щоб розпочати рішучий штурм гори Маківки. Крім Маківки поруч були інші стратегічні вершини, такі як Клева, Погар та Гострий Верх, які були природними стратегічними перешкодами, які не дозволяли перехід російських військ долиною Опору з Галичини на Закарпаття.

Перед боями на Маківці УСС перебували в кількох місцях. Командування куренів та більша частина стрільців знаходились в селі Грабовець, яке розміщене на південь від гори Маківка. Інші частини УСС були на горі Маківка та в лісах під горою Менчіл (1072 м), що знаходиться на південний захід від Маківки за Грабовцем. Сьогодні гора Менчіл є популярною у любителів катання на лижах.

 


 

Перший наступ російської армії

Перший наступ російських частин на австрійські становища почався вночі 28 квітня
1915 року. Він почався в ночі з 28 на 29 квітня сильним гарматним обстрілом цілої лінії 130-ї австрійської бригади, до якої належали і УСС. Разом з артилерійською підготовкою потрохи почата підходити російська піхота. Найбільш укріпленою була найвища вершина гори Маківка, так як на цю вершину було легко піднятись і російські солдати до займали третю вершину, яка знаходилась правобіч.

Стрілецькі окопи на Маківці

Але російське військо почало наступ на ліве крило оборони Маківки. Саме тут Маківка була слабо укріплена, де була лише дна сотня ополченців під командою стрілецьких
старшин Яремкевича й Тучапського.

Під прикриттям артилерії російські війська непомітно дістались до схилу лівої вершини Маківки та атакували австрійські окопи. Так, як схил гори в цьому місці був дуже стрімкий то російські війська підійшли непомітно до дядьків ополченців. Першим наступав один московський курінь, а за ним підходили ще три полки. Завдяки чисельній перевазі та швидкому непомітному наступу російському війську вдалось захопити ліву вершину, де розмістили вони цілий полк та зробивши пролом в лінії оборони австрійських військ.

Тому в цей пролом відразу вийшов в контратаку цілий 1-й курінь УСС - сотні Букшованого, Дудинського Носковського й Семенюка, половина 2-го куреня: сотні Будзиновського, Мельника та й одна чота сотні О.Левицького. Воїнам УСС на ліву гору сходили під обстрілом ворожої артилерії. Спочатку УСС атакували праву лінію росіян, а потім другу лінію та відбили їх з гори до їхніх вихідних становищ. Таким чином УСС вдалось відновити лінію оборони австрійсько-німецього фронту.

На відбитих позиціях пробули стрільці до полудня. Потім прийшла зміна й стрільці відішли на відпочинок.

Другий наступ російської армії

Другий наступ російської армії на позиції УСС на горі Маківці почався на другу ніч 30 квітня. Але цього разу російські солдати в значній кількості атакували праве крило маківської обсади на другій вершині Маківки. Обороняли цю вершину два відділи українських ополченців. Російські частини з легкістю прорвали оборону на цій вершині та почали спускатись на другий бік гори, щоб почати штурм центральної вершини Маківки.

Але збоку гори були чоти Мельника й Будзиновського які почали збоку обстрілювати російські війська, а з долини підійшли дві запасні Стрілецькі сотні, покликані на допомогу. Це зупинило подальшу атаку росіян, та обстріл німецькою і австрійською артилерію північного спаду гори  не дало змогу підходити російському запасу. В подальшому стрілецькі сотні відбили російських солдатів назад в долину річки Головчанки, при цьому багато з них загинуло та дістались в полон.

Третій наступ російської армії

Все ж таки, незважаючи на значні втрати, російське командування вирішило добути гору Маківку за всяку ціну. Вже чергового дня вони почали готуватися до нового наступу, який почався рано 1-го травня. Перед наступом Маківка та дорога до Грабовця постійно протягом кількох годин обстрілювались московською артилерією.  Під прикриттям артилерії цілий російський полк піхоти перейшов річку Головчанку та підійшов до схилу Маківки, яку обороняли дві стрілецькі сотні Мельника й Будзиновського. Після невеликого бою Стрільці відступили з своїх окопів.

Потім на допомогу прибув 1-й курінь УСС, відкинувши російських солдатів на верх гори. Бій за гору Маківку тривав з перемінним успіхом, проте УСС перемогли та розбили російських нападників.

На шляху від Тухольки до Сколе 10 березня 1915 р.

 




Учасник цього бою сотник Дмитро Вітовський описує ці події так:

 

«Дим із наших і московських шрапнелів оповив гору мов мрякою. Зносився над нею мов над вулканом. Щохвилі прошибали той дим блискавиці, - то тріскали все нові шрапнелі. Не поодиноко, а так яг пащі цілих батарей плювали ними по чотири, по шість, по десять. А їм відповідала гора стовпами землі. В стопах тої маси були столітні потрощені на тріски смереки, від мільйонів літ нерухоме каміння, а між ними людські руки, голови, ноги... людське м’ясо. Робота наших і московських гранатів, розпис наших мерзерів і московських "дурних Іванів". Без віддиху тарахкотіли по обох сторонах малинові кріси, глухо при землі гуділи раз по раз вибухи ручних гранатів. Здавалося гора жиє, рухається, віддихає - а то з кожним її віддихом пропадало життя десяток людей. Так минала година за годиною. Це був третій пам’ятний день Московського наступу на Маківку. Змагались дві сили. Одна сказала: за всяку ціну візьму – а друга відповіла: за всяку ціну не віддам.

Цілий перший курінь і сотні Мельника та Будзиновсько з 2-го куреня були там на горі. Моя сотня й сотня Левицького була ще з Грабівці з резерві. Свіжа московська батарея установилась за горою Клива, почала нагально бомбардувати село Грабовець. Її ціль - не допустити резерви на Маківку.

Перед хатою, де містилася курінна управа, гримнув гранат, а другий ще ближче, перед порогом. А в хаті стоси запасної амуніції - скрині ручних гранат, набоїв. Над хатою тріснув шрапнель. Ветерани й рекрути слухають в окопах коло хати, як Маківка вогнем горить, стовпами землі віддихає, івка вогнем горить, стовпами землі віддихає, як зверження вулкану.

При телефоні зібрались чергові. А телефон говорить: Москалі кинули свіжий батальйон, наші на правім крилі відступають, "Держатись"! – відповідає бригада. На праве крило піде зараз Берта". І знову хвилі страшного видихання. Всі в резерві впялили очі в самий шпиль гори, на праве крило. Там стріли наших чимраз інші, слабші. Понад горою Менчіл, понад хмарами, щось страшно завило. Чим раз ближче, нижче і нагло цілий шпиль Маківки піднявся. Страшний, гук земля дрожить - то "Берта" помагає. Влучно - йде телефоном знов пальба і знов тріскіт крісів, ексильозії ручних гранат - блискавиці й дим шрапнелів. Нагло той, що держав телефон зблід. “Що сталося ”? - гарячкове нервове питання. - "Нашим недостає вже муніції доносить Маківка". Той, що не був у битві не зрозуміє, що ті слова значать. Ні одчайдушна відвага, ні холоднокровність, - ні що не поможе тоді як забракне муніції. Це страшне, віддати ворогові без стрілу те, що можна б удержати - як би була муніція. А москаль най бомбардує село: одиноку дорогу, що веде на Маківку, почав орати гранатами, сіяти шрапнелями.

“Зараз достати 15 пачок муніції на позицію !” це телефонний наказ бригади. Доставити - але як? Одинока дорога недоступна на ній вже що крок, то яма від гранату. Як занести? А наші стріли чимраз рідші, чимраз слабші. Товариші! Нам уже забракло амуніції. Мусять відступати. Муніцію можна доставати тільки цією дорогою, що москаль б'є в неї гранатами. Хто голоситься добровільно, щоб завести товаришам муніцію, щоб удержати Маківку? Я, Я, Я! ...Пішло їх тридцять молоденьких гуцулів рекрутів.

Спокійно, мов би розриви московських гармат не для них були призначені – понесли той дорогоцінний скарб. Та він запримітив їх. Зрозумів, що вже майже повна перемога може висковзнути йому з рук. Як гурток сірих постатей із тими зелено-білими пачками зайде на гору. Зрозумів, що там уже бракує... Не одну, але три батареї спрямував на дорогу. Живими їх не пустять. Заклекотіло в повітрі, дороги вже не було видно. Хіба по стовпах закинутої землі можна було догадатися, що туди веде дорога...»

Стрільці здержали Маківку. Відбили десять разів сильнішого ворога. Гордо відповідає кожний: "Я був на Маківці! Але якби наші рекрути не доставили нам муніцію, не знаю щоб сталося”.

А другий учасник і герой цього бою підхорунжий Кліан Соколовський також описує цей бій у своєму щоденнику:

«01.051915 року. Найгіршим днем буз день – 01.05.1915р. Москалі почали перед тим приступ на наше праве крило дещо нижче від попереднього дня. Воно було найслабше. Непомітно підповзли під дроти і почали стріляти дум - дум кулями та кидати ручними гранатами на наші рови. А коли і їх скоростріл почав лопотіти - наше військо подалося. Того тільки ждали москалі, вдерлися на наші становища, витягнули там свій скоростріл і відперли знову наших в долину. Страшна стрілянина.

Москалі за хвилю могли зайняти цілу Маківку. Послано курінь Коссака і сотню Мельника - та годі гаки було здержатись. Не видержали ворожого вогню. Критична хвиля. Неспокій на лицях командирів, а, телефони рятунку ополченців розривали душу. Вони ж сиділи там три місяці, зросили її своєю кров'ю, а тепер мали б її утратити? Ніколи!

Стрільці наперли втретє і при помочі скоростріла зайняли наші становища. Москалі відступили з великими втратами. Стрільці бігали як леви і жадали постійно муніції.

Немалу послугу принесла наша артилерія. Вже на початку лютого 1915 року під час боїв за гору Явірник австрійське командування вжило вперше важких 30,5 мм. Гармат /Морзерів/ кілька таких стрілів було доволі, щоб москалям відібрати охоту спротиву. Взагалі морзери віддали союзним арміям велику прислугу на всіх фронтах в т. ч. і в боях за Маківку.

Забезпечення артилерійськими боєприпасами з 1915 року в союзних арміях було поліпшено, особливо це відчувалось в важкій артилерії, де союзники мали значну перевагу над Російською. Їх артилерія мала всього по — чотири снаряди на гармату, союзники по її на легку і по 600 на важку. Зате кількісна перевага була і залишилась на російській стороні. Повсякчасно шліфував свою майстерність винятково здібний артилерист УСС чотар Н. Боєводка, який надзвичайно майстерно керував артилерійським вогнем гарматних батарей., зривав наступальні операції російських військ, часто в двобої із російською артилерією знищував їх позиції і гармати, як приміром на Погари, Клаві.

Виняткова заслуга успішних боїв у Карпатах в зимовий період 1914-1915р.р. належить польовій артилерії середнього калібру, котра завжди піддержувала атаки УСС в надзвичайно важких умовах зимової компанії. Особливо популярною, навіть легендарною була надважка гармата "Берта" в корпусі Гофмана.

Москалі поновили наступ ще й на другий день - 2 травня, але ці спроби були вже дуже нерішучі, бо москалі знали, що доки стрільці на Маківці, то ніяка сила Маківки не здобуде. Та вже за два дні стрільці зійшли з Маківки в запас на відпочинок, а на їх місця на Маківку прийшли мадяри. З цього скористалися москалі та й знову наступали на Маківку, проломили позиції мадярських частин тай зайняли цілу гору. Через день у бою під Плівкою курінь отамана Коссака відповів успішною операцією, у ході якої захопив більше тисячі полонених, серед яких було чимало козаків каледівської дивізії. Тепер Маківка для них не мала того значіння, що кілька днів тому. Прорив німецько-австрійської армії під Горлицями й Гарновим тай переможний похід цих армій на схід, змусили москалів відступити з Карпат. Та за Маковецькі бої австрійська команда склала УСС особливе признання».

2-го травня команда 55-ї дивізії в денному приказі висловила УСС між іншим таке признання:

"Від ряду днів намагається ворог вибити пролом у наших становищах. Як перед тим його напади звернені були на Татарівку, так тепер видав він клич "Маківка!". У дводенних боях вдалося добути частину становищ нашого відділу, що боровся по геройську. Аж тут, у найгрізніший хвилині появились Українці. Вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та золотий лавровий листок в історії їхнього народу .

Боротьба була важка і вимагала жертв.

Тим, що залишились живими, висловлюємо нашу щиру подяку. І наш подив. Героям, що поклали свої голови і віддали останню краплину крови. Тим, що не можуть вже радіти перемогою, присвячуємо на вічну пам'ять цю згадку...»

З нагоди подвигу на Маківці прислала свій привіт Українським Січовим Стрільцям Загальна Українська Рада та Українська Боєва Управа.

В ньому тодішня репрезентація українського народу витала УСС такими словами:

«...Ви, що з вибухом війни стали на перший поклик у рядах Українських Січових Стрільців, що від самого початку перенесли стільки труду й тяжких хвилин та пережили стільки прикрих недостач та розчарувань, а проте не впали на дусі, не стратили запалу для святої Справи і не знизили малого прапору, ви заслужили собі на правдивий подив і щиру вдячність сучасних і грядущих поколінь. Ви дали доказ, що український нарід не зрікся своїх прав до самостійного життя та що він має волю і силу вибороти ті права кров'ю і залізом. Ви доказали, що довголітня неволя не знизила українського народу до ряду покірних рабів, бо він видав вас борців за волю.  Тому Загальна Українська Рада щиро поздоровляє вас з Вашими блискучими успіхами та шле вам сердечний вислів признання і вдяки. Ще не вмерла Україна! Побіда на Маківці перетріває не літа і десятки літ, а століття. Вона блестітиме в історії сонцем воєнної слави. Нехай воля сприяє на дальше Вашій непобідній зброї, а про поляглих героїв нехай живе вічно в цілім народі вдячна, щира пам'ять.»

 
Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту Сколе - Карпати.інфо